6 грудня 2024 року- рейс 3205 Усі пригоди почалися ще з моменту посадки пасажирів. Водії почали кричати, ніби ми в чомусь винні: «Ми запізнюємося на 20 хвилин!». Однак автобус прибув у назначений час, без жодного спізнення! Ні допомоги поставити валізи в автобус, ні навіть привітання — просто: «Пхайте і сідайте в автобус!».
Біля кордону водії почали кричати: «Викидаємо все з чемодану: алкоголь, сигарети (хоча є обмеження, про які вони навіть не згадують), сало, м’ясо, молочку. Я не збираюся через вас тут добу стояти!». (Запам’ятайте останнє речення.) На прохання пасажирів не спілкуватися в хамському тоні ми отримали відповідь: «Ви по-іншому не розумієте». Ми що, у дитячому садочку?
Я особисто, спокійно і в нормальному тоні, підійшла запитати, скільки приблизно вони розраховують, що ми будемо чекати на кордоні. У відповідь почула: «Що ви в нас питаєте? Ми звідки знаємо? Я вам усе сказав», знову хамським тоном і з криком. Я зробила їм зауваження, що не потрібно кричати на пасажирів: усі на нервах, усі не сплять — для чого ще ці крики? У відповідь: «Я так спілкуюсь». І тут ще додав: «Я за вас відповідаю». Але якщо це переживання, то чому воно виглядає як хамство?
Проходимо український кордон. Усе добре. Поки чекаємо інших пасажирів, дівчина запитує у водія: «Чи можна тут палити?» Відповідь: «Так, можна. Он там» (і показує рукою на місце за будівлею, де нас перевіряли). Підходимо ближче — табличка «Курити заборонено». Це якийсь жарт чи що?
Перед польським кордоном пасажири помічають якусь метушню серед водіїв. Нам нічого не пояснюють. Проходимо кордон, усі пасажири проходять, окрім водіїв, бо в нас немає документів, які дозволяють пересуватися Польщею (і пасажири дізнаються про це не від водіїв, а від інших пасажирів, які сиділи поруч із ними). У цей час ми (40 ваших пасажирів) сидимо в кімнаті після огляду валіз і чекаємо (з моря погоди) в нерозумінні. Виходить водій і без жодних пояснень починає збирати в нас паспорти.
Через годину нерозуміння ми (5 жіночок) ідемо до другого водія, який сховався в автобусі. На питання «Де наші паспорти?» отримуємо відповідь: «Зачекайте, у нас водій під вартою, треба знайти 120 тисяч». Ми: «Підіть людям скажіть, що відбувається. Там літні люди й жінки з дітьми сидять, хвилюються, ніхто нічого не розуміє». У відповідь: «Мені треба знайти 120 тисяч, у вас вони є?» (і тут тон раптом дуже лагідний, ніжний, ніби інша людина). Також він додав: «Я ж за вас відповідаю, ви розумієте? ». Але ця «турбота» виглядала як насмішка.
Тож 2–2,5 години ми просто просиділи в прикордонній службі. Виходить водій (який був під вартою) і просто каже: «Поїхали».
Через деякий час ми зупиняємося посеред автобану (8 смуг). Наш водій і водій іншого автобуса вибігають назустріч один одному, щоб передати той самий дозвіл (ситуація — сюр!).
На зупинці біля туалету під’їжджає польська поліція і починає перевіряти документи, бо на кордоні їх НЕ БУЛО. І от знову чекаємо. Цього разу водій нас заспокоює: «Все добре, перевірять і поїдемо».
До водіїв, які везли нас у Німеччину, жодних питань: вони допомагають діставати валізи і все пояснюють.
А тепер про підготовку водіїв ( з України до Польщі) до цієї поїздки. Вони не подбали ні про найнеобхідніше: у салоні автобуса не було води, щоб хоча б руки помити. Навіть туалетну кімнату не забезпечили елементарним — туалетної паперу не було! І, звісно, найважливіше — вони не перевірили документи, які мали б гарантувати нормальний проїзд кордону. Як таке можливо?
Тож, наприклад, я повинна була бути у Гіссені о 14:50, приїхала о 22:30 Гроші не повернули .
Це був жах! - Відгуки про Flixbus
Усі пригоди почалися ще з моменту посадки пасажирів. Водії почали кричати, ніби ми в чомусь винні: «Ми запізнюємося на 20 хвилин!». Однак автобус прибув у назначений час, без жодного спізнення! Ні допомоги поставити валізи в автобус, ні навіть привітання — просто: «Пхайте і сідайте в автобус!».
Біля кордону водії почали кричати: «Викидаємо все з чемодану: алкоголь, сигарети (хоча є обмеження, про які вони навіть не згадують), сало, м’ясо, молочку. Я не збираюся через вас тут добу стояти!». (Запам’ятайте останнє речення.) На прохання пасажирів не спілкуватися в хамському тоні ми отримали відповідь: «Ви по-іншому не розумієте». Ми що, у дитячому садочку?
Я особисто, спокійно і в нормальному тоні, підійшла запитати, скільки приблизно вони розраховують, що ми будемо чекати на кордоні. У відповідь почула: «Що ви в нас питаєте? Ми звідки знаємо? Я вам усе сказав», знову хамським тоном і з криком. Я зробила їм зауваження, що не потрібно кричати на пасажирів: усі на нервах, усі не сплять — для чого ще ці крики? У відповідь: «Я так спілкуюсь». І тут ще додав: «Я за вас відповідаю». Але якщо це переживання, то чому воно виглядає як хамство?
Проходимо український кордон. Усе добре. Поки чекаємо інших пасажирів, дівчина запитує у водія: «Чи можна тут палити?» Відповідь: «Так, можна. Он там» (і показує рукою на місце за будівлею, де нас перевіряли). Підходимо ближче — табличка «Курити заборонено». Це якийсь жарт чи що?
Перед польським кордоном пасажири помічають якусь метушню серед водіїв. Нам нічого не пояснюють. Проходимо кордон, усі пасажири проходять, окрім водіїв, бо в нас немає документів, які дозволяють пересуватися Польщею (і пасажири дізнаються про це не від водіїв, а від інших пасажирів, які сиділи поруч із ними). У цей час ми (40 ваших пасажирів) сидимо в кімнаті після огляду валіз і чекаємо (з моря погоди) в нерозумінні. Виходить водій і без жодних пояснень починає збирати в нас паспорти.
Через годину нерозуміння ми (5 жіночок) ідемо до другого водія, який сховався в автобусі. На питання «Де наші паспорти?» отримуємо відповідь: «Зачекайте, у нас водій під вартою, треба знайти 120 тисяч». Ми: «Підіть людям скажіть, що відбувається. Там літні люди й жінки з дітьми сидять, хвилюються, ніхто нічого не розуміє». У відповідь: «Мені треба знайти 120 тисяч, у вас вони є?» (і тут тон раптом дуже лагідний, ніжний, ніби інша людина). Також він додав: «Я ж за вас відповідаю, ви розумієте? ». Але ця «турбота» виглядала як насмішка.
Тож 2–2,5 години ми просто просиділи в прикордонній службі. Виходить водій (який був під вартою) і просто каже: «Поїхали».
Через деякий час ми зупиняємося посеред автобану (8 смуг). Наш водій і водій іншого автобуса вибігають назустріч один одному, щоб передати той самий дозвіл (ситуація — сюр!).
На зупинці біля туалету під’їжджає польська поліція і починає перевіряти документи, бо на кордоні їх НЕ БУЛО. І от знову чекаємо. Цього разу водій нас заспокоює: «Все добре, перевірять і поїдемо».
До водіїв, які везли нас у Німеччину, жодних питань: вони допомагають діставати валізи і все пояснюють.
А тепер про підготовку водіїв ( з України до Польщі) до цієї поїздки. Вони не подбали ні про найнеобхідніше: у салоні автобуса не було води, щоб хоча б руки помити. Навіть туалетну кімнату не забезпечили елементарним — туалетної паперу не було! І, звісно, найважливіше — вони не перевірили документи, які мали б гарантувати нормальний проїзд кордону. Як таке можливо?
Тож, наприклад, я повинна була бути у Гіссені о 14:50, приїхала о 22:30
Гроші не повернули .
відгук
Коментарі до відгуку