Ветеринарная клиника Долецких
Ветеринарная клиника Долецких это частная семейная клиника, предоставляющая профессиональную медицинскую поддержку для питомцев в не зависимости от уровня проблемы и времени суток. Клиника предоставляет услуги комплексно, обратившись к профессионалам своего дела, клиент молниеносно получает не только диагностическое заключение, но и правильное лечение проблемы животного.
Ветеринарні клініки
Вбили нашу собаку.Чічіко - Відгуки про Ветеринарная клиника Долецких
Я знаю, що таких історій, як моя, немало, а також знаю, що довести недбале ставлення та непрофесіоналізм фахівців у сфері надання ветеринарних послуг майже неможливо.
Я також розумію, що для багатьох у країні, де йде війна, моя історія може пролунати недоречно, але ця війна зокрема й про нашу людяність, а для мене ще й про сенс мого особистого існування останніх шести років.
Стільки прожив Чіча. Мій Чічіко.
Він помер недавно у ветеринарній клініці Катерини та Віталія Долецьких. Саме тут пес обслуговувався постійно і власники клініки стали добрими знайомими нашої родини. Тому я довго зважувалася, збираючись із силами після втрати, чи оприлюднювати цю історію.
Але наважилась. Бо після щоденних жахів війни, екоциду, повʼязаного з підривом Каховської ГЕС — кількість випадків жорстокості та недбалої поведінки з тваринами зростає. Цьому треба покласти край.
Треба разом подумати, як уберегти себе й своїх улюбленців від того, що може вбити — непрофесійність, не прописані протоколи, формальність підходу тощо. Перелік може бути немалий. Результат один — тварини нема.
Насамперед я хочу перепросити військових: у жодному разі я не перетягую увагу з фронту й ціную життя людей понад усе. Але знаю, що ви самі рятуєте тварин, допомагаєте їм, як тільки можете, навіть оперуєте їх! Бо ви поважаєте й цей прояв життя.
Тому і я хочу бодай постфактум, хоча б словесно теж поборотися за нього — за право на життя кожної живої істоти.
Отже.
Вихідними ми завжди багато часу проводимо з собаками. Беремо всіх малих і йдемо пішки трохи далі, ніж у будні. Так було і в суботу, 23 вересня. Мабуть, ми не догледіли і Чічі щось підібрав і з’їв. Вдома йому стало зле — його нудило, проте на ногах він тримався, ходив у туалет й навіть поїв. Чічі, наголошую вдруге, від народження обстежується в клініці Долецьких, тому ми одразу повезли його туди — до добре знайомих лікарів Каті та Віталіка, сімейного подружжя, власників клініки.
Катя запевнила, що нас чекають, та все готове до прийому.
Я наполягала, щоб оглянула Чічіко саме вона, бо вона всі 6 років була його лікаркою. На це вона сказала: «Усе буде окей, ми надамо йому допомогу. Житиме довго й щасливо». Коли ми привезли Чічі, нам дуже не сподобалося, що лікарка була інша й чомусь непривітна. Їй було начхати на наші коментарі, вона нас не стала слухати та не дозволила лишитися з собакою, і не одразу показала, де буде залишатися він сам.
Але рахунок нам вручили одразу й ми його сплатили.
Сказали йти додому й чекати дзвінка, що можна забрати Чічу після крапельниці.
Ми розрахувалися за неї, за перебування собаки в клініці, за аналізи та уколи — і поїхали додому.
Ввечері Чічіко нам не віддали, запевнили, що треба ще одна крапельниця, і зранку можна буде його забрати.
Обіцяли відео та звіт. Тому ми спокійно, майже спокійно чекали далі. І дійсно, згодом отримали відео, де він гуляє, його хвалять за чемність і слухняність, а ввечері він гарно повечеряв і відпочивав.
Аналізи підшлункової між тим, нам про це повідомили, були погані, але сказали, що після чергової крапельниці вранці він буде «огірком».
Уранці, о 10 годині, власниця клініки Катя подзвонила нам і сказала, що в Чічі стан погіршився, посилився больовий синдром. Я сказала що ми негайно їдемо, але вона запевнила: його не врятувати, він у комі й зараз помре. Їхати, мовляв, не треба, бо все марно. Через декілька хвилин дійсно зателефонувала, повідомила, що песик помер.
Уявіть мій стан. А ще тобі кажуть: не їдь, уже всьо.
Ми помчали в клініку. Там зустріли Катю… сорі, тепер суто дівоче, але: Катя чекала нас із звичним макіяжем і зачіскою. Звісно, не її пес помирав, не вона не спала ніч. Але й лікаря, який вів Чічі, не було, і дівчинки, яка мала наглядати його вночі, теж. Собака лежав у клітці, накритий пелюшкою.
Його шерсть не була зім'ята, він не був мокрий чи на операційному столі — він просто помер у клітці.
Здавалося, його кинули на ніч і знайшли вже таким зранку.
Звісно. Це мої припущення.
Припущення людини, яка лишила в клініці отруєного, але живого пса.
І в цей момент у мене почалась істерика, а далі… якийсь сюр.
Катерина Долецька сказала (мабуть, для камер), що «Чічі ж був смертельно хворий, Дашо, ти ж знаєш».
І це неправда. Ми обожнювали нашого хлопчика, доглядали за ним, завжди вчасно робили чекапи в цій самій клініці Долецьких усі ці роки. Ми дуже його любили. Та й навіщо б заводили?!
Далі сюр продовжився.Я плакала, зайшов чоловік Катерини, Віталій. Упав на коліна й почав теж плакати, що помер його найулюбленіший пацієнт. Я попросила цього не робити, але він продовжував повторювати: «Чічі помер через свою страшну хворобу».
ЧОМУ ТОДІ ПРО ЦЮ СТРАШНУ ХВОРОБУ НАМ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ СКАЗАЛИ В ЦІЙ КЛІНІЦІ РАНІШЕ?!
Зараз я розумію, що все це була гра на камеру й бажання відправити нас додому, користуючись довірою і станом.
Але я одразу попросила віддати мені запис із камер, аби побачити, що відбувалося з твариною з того моменту, коли ми її тут лишили. Це клініка, там усюди камери. Катерина та Віталій пообіцяли запис дати, але запевнили, що легше від цього мені не стане. У шоковому стані ми поїхали додому. Сперечатися сил не мала.
Звісно. Записів мені ніхто не дав. Виписку й перелік наданих Чічі послуг — теж.ні в цей день, не в наступний…щодня обіцяли, але так і не показали і не віддали.
Аргументували тим, що ми не розрахувалися. Нагадаю, що ми заплатили за обстеження. І заплатили б, звичайно, додатково за все, що треба, якби нам повідомили про це, а не про те, що пса більше нема.
Через два дні мене й моїх рідних ветклініка Долецьких і її власники всюди заблокували. В інстаграмі закрили коментарі.
Коли ми приїхали до клініки, нікого, крім нової дівчинки, яка не знала нікого й повідомила про свій перший робочий день, не було. Усі співробітники клініки начебто виїхали на невизначений термін.
А куди з поділись інші пацієнти ???
Це все. Історія звучить жахливо. Так, власне, і є.
Я не знаходила слів весь цей час і просто страждала. Здавалося б я відома людина. Але яке це має значення в цьому випадку?
Жодного.
Чому мене не покликали, коли зрозуміли, що Чічі не врятувати?
Не сказали все чесно?
Не пояснили?
Я би просто була поруч із моїм малюком і він би не шукав мене очима, не думав би, що я його зрадила.
Чому не пояснили, що вони робили з ним весь цей час, та хоча б не вибачились, що не врятували.
Просто .чесно. вибачились.
Чому він під тією пелюшкою мав такий вигляд, наче його не торкалися, — і він просто помирав — не потрібний?
Чому мені не віддають відео, виписку й ховаються від мене?
Чому все так?!
До поліції звертатися немає сенсу. Я дослідила це питання, і виявилося, що кожна ветклініка має свій протокол надання невідкладної допомоги. Законом захищені вони, а не пацієнти.
І цей випадок не про жорстокість. Він же про халатність, недбальство, чи як там назвати? А такі речі в законі не пропишеш.
Тут люди не захищені, а я хочу, аби права тварин поважали.
Так. Хочу.
Усе, що мені залишається, застерегти вас від клініки Долецьких і від сотен інших, де сповідують ось такі підходи. Хоча чи реально це? Мені прийшло дуже багато повідомлень від постраждалих у ветклініках усієї України.Я й досі не дочитала іх до кінця. А роблю це щодня.
І зараз я прошу: не ховайтеся. Не пишіть мені, будь ласка, в особисті. Напишіть ваші історії на своїх сторінках, тут у коментарях — про мою і ваші клініки.
Якщо ви знаєтете, або маєте досвід як можна вирішувати такі питання у правовому полі, теж пишіть
Це буде корисно!
Інакше наше мовчання й далі буде вбивати наших же тварин.
За все своє життя я врятувала сотні собак і котів: допомагала благодійним фондам і притулкам, збирала гроші для чотирилапих і не тільки, перераховувала значні суми на порятунок тварин з окупації, цирків та місць знущань.
А свого не вберегла, тому що найдорожчого довірила людям, яких, здається, знала.
Я вдячна вам, що дослухали до кінця. написала цей текст і начитала за кадром, бо в кадрі розповісти це я б не змогла. Я би просто зірвалась. Мені досі боляче й прикро, що в цій історії я безпорадна, …але все одно хочу вірити, що професіоналів у ветклініках більше, ніж тих, кому там нема чого робити.
І так має бути в кожній сфері.
Тоді життя людини та тварини будуть найбільшою цінністю.
відгук
Коментарі до відгуку