"Орден Місяця" є досить цікавим романом. Динаміка сюжету випереджає навіть сам формат твору, що робить його швидше сценарієм хорошого кінофільму. Проте не жене читача вперед фінішною прямою, але дає можливість насолодитися повнотою викладу. З перших сторінок роман зустрічає читача гачкуватістю - починається запереченням, що змушує читати далі, аби зрозуміти його сенс: «…скарб належав Павлу Полуботку? Ні, це не правильно.» Автор... Читати відгук "Орден Місяця" є досить цікавим романом. Динаміка сюжету випереджає навіть сам формат твору, що робить його швидше сценарієм хорошого кінофільму. Проте не жене читача вперед фінішною прямою, але дає можливість насолодитися повнотою викладу. З перших сторінок роман зустрічає читача гачкуватістю - починається запереченням, що змушує читати далі, аби зрозуміти його сенс: «…скарб належав Павлу Полуботку? Ні, це не правильно.» Автор вдало поєднує кілька літературних жанрів. Тут можна розгледіти риси сімейно-побутового з його проблематикою: «Маркової мізерної зарплати не вистачало, аби реалізувати Катеринені мрії. Її душа бажала BMW марки «Х8», нового iPhome…а його зарплата могла покрити лише турецькі труси з базару.», історичного, з описом подій, місць і тогочасних персонажів: «А ти знаєш, що у Всеросійській імперії заборонено носити бороду? Це мій указ, невиконання якого карається каторгою – цар розігрував комедію...». Прослідковуються деякі соціально-психологічні та філософські мотиви, що лише додають твору самобутности. Власне цитування Григорія Сковороди і пошуки героєм підтекстів в словах мислителя, роздумів над ними. Звісно, головним і найяскравіше вираженим є саме пригодницький характер роману. Проте попри мішанину жанрів вони не псують загальної картини, не перекреслюють, але доповнюють одне одного. Ми бачимо хороші портрети героїв, які розкриваються поступово протягом сюжетної лінії. Описи часто супроводжуються гумором, інколи іронією чи сарказмом: «Вуйко Аполон нервово курив збоку, а цьоця Венера стікала, наче бурулька, від його чорних кучерів/ пісюн Валерія замайорів, наче білий прапор перемир"я/ …незграбну плоть оперізували дві голісінькі курви…новоспечені працівниці одного з міністерств країни…вночі вони активно проходили співбесіду» В цих і инших описах автор часто вдається до образів грецької мітології. Також устами головного героя навертається до коротких історичних лекцій, таких собі «історій з історії»: «…у 1657 році Хмельницького, поховали у цьому храмі, проте за деякий час тіло щезло бозна-куди.» згадується низка відомих і призабутих культурних, політичних та громадських діячів. Добре вжиті в тіло твору вони звучать невимушено і переконливо, і що найголовніше - цікаво, що спонукає пригадати і навіть перевірити їхню достовірність. Сам текст написаний красивою літературною мовою з якісно вплетеними діялектизмами і неологізмами, що додає йому колоритности і естетичного забарвлення. Як і кожен дебютний роман, має свої огріхи і помилки. На загальному тлі вони є зовсім не значними, навіть допустимими. Зустрічається немало анахронізмів, історичних неточностей, вигадок і кліше. Розуміємо, що роман художньо-пригодницький і для створення власне такого твору вони необхідні. Хоча без деяких могли би обійтися і воно ніяк би не повпливало на сам сюжет. Проте це цікаві помилки. Вони змушують знову відкрити підручник історії або заглядати в інтернет в пошуках істини. Тому цей роман в сучасному українському літературному просторі є знахідкою. Він дійсно вартий "витраченого", якщо можна так висловитись, часу. Хоча треба розуміти, що читаючи, пригадуючи або шукаючи ті чи инші історичні перепитії витрачається трохи більше часу і зусиль. Твір дає поштовх для роботи мозку і пам"яти. Що і робить його КНИГОЮ. І навіть всі ці неточности є лише великими плюсами. Тому можемо вітати письменника з успіхом. Бо написати, аби зацікавило не легко. Написати, аби спонукало думати і пригадувати ще важче.
Богдан Савлюк "Орден Місяця"
Як і кожен дебютний роман, має свої огріхи і помилки. На загальному тлі вони є зовсім не значними, навіть допустимими. Зустрічається немало анахронізмів, історичних неточностей, вигадок і кліше. Розуміємо, що роман художньо-пригодницький і для створення власне такого твору вони необхідні. Хоча без деяких могли би обійтися і воно ніяк би не повпливало на сам сюжет. Проте це цікаві помилки. Вони змушують знову відкрити підручник історії або заглядати в інтернет в пошуках істини. Тому цей роман в сучасному українському літературному просторі є знахідкою. Він дійсно вартий "витраченого", якщо можна так висловитись, часу. Хоча треба розуміти, що читаючи, пригадуючи або шукаючи ті чи инші історичні перепитії витрачається трохи більше часу і зусиль. Твір дає поштовх для роботи мозку і пам"яти. Що і робить його КНИГОЮ. І навіть всі ці неточности є лише великими плюсами. Тому можемо вітати письменника з успіхом. Бо написати, аби зацікавило не легко. Написати, аби спонукало думати і пригадувати ще важче.