Національний Інститут Раку
Національний інститут раку України (НІР) – це клінічний та дослідницький міжнародно-акредитований онкологічний центр, що є невід’ємною частиною спеціалізованої, висококваліфікованої медичної допомоги в Україні. НІР охоплює всі аспекти контролю за онкологічними захворюваннями: профілактика, скринінг, лікування та наукові дослідження. НІР проводить дослідження на базовому, трансляційному та клінічному рівнях, що в кінцевому підсумку,... детальніше
Клініки
Байдужість і безвідповідальність лікаря - Відгуки про Національний Інститут Раку
Можливо це комусь допоможе уберегти або хоча б продовжити життя собі або своєму ближньому.
Сказати що я в шоці від знайомства з Національним інститутом раку це не сказати нічого. Власне не з усім інститутом, а з так званим хірургом-онкологом Бабак Л.В.
Хочеться думати що в інституті є лікарі які дійсно допомагають людям і такий підхід до пацієнта як у "лікарки" Бабак Л.В. це не розповсюджена практика.
Я проклинаю той день коли в реєстратурі мого сина записали до Бабак на прийом, ще й сказали що вона хороший лікар.
Не знаю, можливо, якщо у вас тільки початок хвороби цей консультант, методом "научного тика" ще зможе вам чимось допомогти.
У мого сина багато часу не було.
В нашу першу зустріч я просила у
Бабак Л.В. допомоги. Вона завірила що допоможе.
Згідно виписки Свято-Михайлівської (Олександрівської) лікарні у сина була карцинома неуточнена. Треба було шукати виток хвороби.
ІГХ щитовидної залози, МРТ, КТ, онкомаркери, аналізи крові все за свій рахунок щоб швидше, щоб не чекати в чергах на державні послуги. І кожен раз надія на позитивний результат пошуку, щоб почати лікування.
Бабак Л.В. виписувала направлення на різні обстеження. Не на всі потрібні обстеження одразу а поступово. Спочатку ми чекали результатів ІГХ щитовидної залози, це 12 робочих днів. За цей час можна було би пройти і МРТ і КТ і біопсію печінки.
Я кілька разів просила "лікарку" Бабак звернути увагу на печінку. Син казав: "я відчуваю - вона тут у печінці".
Казала Бабак що затягується час, хоч я тоді навіть не підозрювала як насправді мало часу залишалось у мого сина. Але вона тільки відмахувалась. І казала що ми шукаємо. Казала що поки не знайдемо звідки почалася хвороба не можна починати хіміотерапію.
Біопсію печінки таки зробили.
Після місяця консультацій. А з неї треба було починати. І це перше що треба було зробити. Була рекомендація лікарів із Олекандрівської лікарні.
Не направляти на гастро і колоноскопію. Ці жахливі обстеження, які мій син ледь переніс. Одна підготовка до них чого варта. Тим паче для людини в ослабленому стані. Після цього сина ще сутки рвало.
Хочеться запитати у Бабак: " навіщо ти мучила мого сина?" Ти ж теж мати. Як так можна? Ти бачила його стан. Ти бачила мене. Як я б'юсь і переживаю. Скажи мені правду, дай пораду! Дійсно професійну пораду! Де ж твоя совість? Чи це така форма садизму? Чи спортивна цікавість? Що це?
У сина був невеликий асцит. Після цих процедур у нього асцит розвинувся просто до величезних розмірів.
Бабак направила сина на біопсію вже після рекомендації зав. відд. херургії печінки. Він був здивований, що біопсію ще не зробили.
Якби біопсію зробили одразу мій син уникнув би зайвих непотрібних випробувань і страждань які забрали в нього останні сили. І погіршили його стан.
ІГХ (це ще майже два тижні очікування результату) після біопсії показала холангіокарциному печінки.
Я розумію що з таким діагнозом довго не живуть. Але, можливо, у нього був би шанс прожити хоч трохи довше (ні, я в цьому впевнена) якби не недолугі направлення Бабак Л.В. і повна байдужість до пацієнта.
На першу консультацію до Бабак мій син прийшов 6 жовтня ще у більш-менш нормальному стані, але з втратою ваги і гемоглобін вже тоді був низьким - 86 г/л.
Я ТЕПЕР розумію, що хімія вже тоді була під питанням. А ми шукали звідки пішла хвороба щоб зробити хімію вже тоді коли за його станом її робити не можна. Я цього тоді не знала! А Бабак, я думаю знала!
Крім того асцит. Нестача білку.
Бабак порадила їсти м'ясо, рибу, фрукти. Коли я сказала, що його почало вернути від цих продуктів вона, в якості додаткового харчування, дала мені пакетик з харчовим продуктом (до того ж простроченим) і контактний номер виробника. Сказала: "спробуйте, може допоможе".
ТЕПЕР я розумію що моєму сину потрібен був стаціонар (нехай платний) щоб медикаментозно підтримати його. Я не знала, не здогадалась. І тепер картаю себе за це. Згадую це все і не маю спокою. Я хоча б знала що зробила для своєї дитини все можливе.
Все сталося так швидко. Я думала ще можливе лікування раз Бабак веде себе так спокійно. Вона ж обіцяла допомогти.
Я не знала, не здогадалась. АЛЕ Ж ТИ ЛіКАР! Порадь людям як підтримати пацієнта щоб він хоча б дожив до тієї хімії.
З'ясували діагноз, але в хіміотерапії моєму сину було відмовлено бо він слабкий і не перенесе її. Для мого сина це був такий удар. Він так надіявся на лікування. Готовий був перенести любі страждання.
Коли Бабак дала останнє направлення сину, вже до сімейного лікаря я спитала як можна підтримати сина, підняти гемоглобін, таке інше. Вона спитала чи даю я йому залізо. А ти 1,5 місяці назад не могла сказати що це треба робити? ХОЧА Б ЦЕ?
Через 4 дні мій син помер.
Напередодні, у п'ятницю, я звернулась в іншу клініку. У понеділок ми повинні були туди з сином їхати. Думала полегшити його стан. Сподівалась що є ще шанс. Але до понеділка він вже не дожив. У суботу його не стало.
Син казав: "мамо, я так хочу жити!"
Його позбавили шансу хоч на трохи продовжити життя.
Згаяно час. І вже нічого не можна змінити!
Я не знаю чи читає відгуки керівництво інституту.
Я розумію. Зараз війна і нестача кадрів. Але чи потрібні такі "лікарі"? Щоб пацієнти або їх рідні самі здогадувались що відбувається і як правильно діяти?
відгук
Коментарі до відгуку