Евромайдан
Евромайдан в Киеве стартовал 21 ноября 2013 года, в виде митинга протеста против приостановления процесса подготовки подписания Кабинетом министров Украины Соглашения об ассоциации между Украиной и Евросоюзом (ЕС). Аналогичные тысячные акции протеста "Евромайдан" продолжают проходить в других городах Украины.
Смотрите видео Евромайдан в Киеве
Митингующих на Майдане Незалежности с каждым днем становится... детальніше
Смотрите видео Евромайдан в Киеве
Митингующих на Майдане Незалежности с каждым днем становится... детальніше
Політика
Відгуки про Евромайдан
"Пашка сказав:
– Будемо мочити!
Мамка теж їхала. Тільки від своєї шахти. А я так, сам по собі, бо все одно робити нема чого, місяць як звільнили. А мамка записалася в першій десятці. Мовляв, коли ще столицю побачить, колись в юності була – на човні з батянею каталась по Дніпру.
– Мені б тільки в очі їхні подивитися, – сказала. – Тільки в очі! Ми тут працюємо, жили рвемо, а вони… У-у-у! Ми б, може, тут теж могли б щодня мітингувати, але ми працюємо, ні про що таке не думаємо.
А ми їхали конкретно: мочити гадів! Мамці я про це нічого не сказав. Але кийок від керівника отримав, шапку. Адже я взимку без шапки ходжу, а він побачив і сказав: непорядок. І видав шапку. От які ми! Аж серце зайшлося від гордості за людей – нічого не пошкодують, останнє віддадуть. Ми такі. Ми – сила.
Тому ми їдемо.
Все так урочисто відбувалося. Як в кіно.
Телебачення було. Мамку зняли. Вона те саме:
– Їду подивитися в їхні очі!
Ну то ясно. А от Пашка вжарив:
– Владу підтримати!
А тітка з мікрофоном йому:
– В чому?
Він спочатку не зрозумів, посміхнувся в мій бік, мовляв, от дурна баба, не розуміє: підтримувати та й все. Просто – підтримувати. Але підібрався, адже все ж таки покажуть його по тєлєку:
– Ну… За союз… той , евросоюз, чи шо?
Та баба в мікрохвон посміхнулася, а Пал Палич, той, що шапку дав і списки складав, відтіснив її від Пашки. Щоби зайвого не бовкнув. А Пашці то що? Він все вірно сказав, адже ж не скаже прямо, як є: мочити їдемо!
А той евросоюз – що воно таке і з чим їдять, нам пофіг. Ми – люд робочий. Нам аби зарплатня була вчасно. І щоби ракети НАТО в наших забоях не стояли! Адже і про таке подейкують. Про ракети, для котрих забої звільняють, про те, що будемо шестерити в американців, що все зупиниться. Все! Хоча, бля, моя шахта давно зупинилася – тому і звільнили. То вже, певно, пішла та жара, проти якої нас до столиці зібрали. Все ж давно вже позупинялося. Тепер їдемо владу захищати. Якщо ще й влада зупиниться, що тоді з нами буде?!
Кароче: хто для чого, як моя мамка, а ми їхали конкретно мочити.
Пал Палич нас на день раніше зібрав, за день до потягу ще. Каже: кийки короткі мають бути, щоби під куртку можна було сховати або в рукав. Кийки або свинцівка. Я взагалі-то свинцівку більше поважаю: затис в долоні, а в разі чого викинув – і кінці у воді! Каже: в шапці по три дірки зробити – від морозу, щоб лице не мерзло. Ну і таке інше говорив, про що взяв слово мовчати. А що мовчати? Мочити їдемо!
Приїхали. Мамка прямо на вокзалі: ах-квах, як все змінилося, мовляв, "гдє мої сімнадцять лєт!", хрещатик-трещатик, "я-а-а-ак тебе не лю-ю-ю-бити, Києве мій!". Мамка співати любить. Хотіла до ЦУМу бігти. А нас – до автобусів одразу. Кажуть, приїдемо на місце, там польові кухні чекають: каша, чай.
Поїхали.
Тут теж телебаби в жовтих накидках. "Пресса-принцеса"!
Одна така знову до нас:
– Для чого приїхали?
– За владу стояти!
– А ви до Євросоюзу хочете?
Я мовчу, мені пофіг. А Колян каже:
– А хто ж євро не хоче? Нам тільки в гривнях видають!
– Скільки видають? – питає телебаба.
– По двісті, – то вже я важно так відповідаю в мікрофон: нехай і мене побачать. – Але то увечері, як на мітингу відстоїмо.
Приїхали на місце – у самий центр. Там вже нас багато зібралося. Пал Палич колону зібрав, вручив прапори – пішли за загорожу. Холодно. Кєрнуть не можна, за чаєм – черга. Мочити немає кого, бо всі свої. А ті – за двома кордонами мєнтів, їх ледве видно, хоч підстрибуй!
Пашка каже, ну і фігня: загнали, мов биків до стайні. А мочити ж коли?
Колян каже, та нічо, мітинг закінчиться і підемо.
Мітинг – то теж цікаво. Хоча і нудно. Вийшов спочатку мужик в окулярах. Складно говорив, довго. Зрозумів я таке, що скоро будуть у нас мужик с мужиком жити. Другий вийшов, каже: фашисти кругом. Третьою баба була. На бабу приємніше дивитися: люта блондинка, пара з вуст так і пре. Поки говорила, я Коляну анекдот про блондинку розповів. Поржали, пішли за чаєм. Ноги втомилися стояти. Мамка в розпачі: кому ж в очі дивитися, якщо два кордони між нами? Хотіла було вийти з загорожі, а їй кажуть: назад не вернетесь! Мамка каже, я з діабетом. Випустили. Я їй вслід поглянув: все, певно, сиротою залишусь.
Ледь дотрималися до шостої.
Пал Палич каже: ночувати йдемо до автобусів, без базару. Ми аж свиснули: а мочілово – коли? Пал Палич каже: яке ще мочілово – їх там п’ятсот тисяч. Відміняється мочілово.
Ну, пішли ми до автобусів.
Я до Пал Палича: мені мамку шукати треба. Він мене відмітив в списку і каже: добре, шукай, але не довго.
Відколовся я. Пішов. До тих. Вечір вже. А там все у вогнях. І жрачкою пахне.
– Пригощайтесь!
В ящику – яблука, апельсини (ті самі, якими мамка мене в дитинстві лякала, що, мовляв, отруйні).
Я щоби уваги не привертати, взяв і в кишеню сховав: потім викину.
В такій юрмі тепло стало, а ще вогнища горять, а ще – кухні.
Ну, чесно скажу, нажерся я там і… взуття змінив. Я в осінніх їхав, а там зимові теплі видавали – прямо безплатно, на хутрі. Та ще шкарпетки з етикетками – нові.
Сів перевзуватися біля якогось намету, чую, що, кажуть, буде тут увечері "Океан Ельзи" співати.
Я аж присвиснув в бік того бовдура, що таке казав:
– Брешеш! Чого б вони тут за "просто так" виступали?!
Він так на мене дивно глянув і каже:
– Та тут всі так виступають… А ви звідки?
Все, думаю, хана мені настала.
Але сказав. А він мені: супер, тут багато з ваших країв! Ви, певно, намет загубили? Пішли проведу!
А що робити – пішов. Дорогою свинцівку з кишені витряхнув. І думаю: їхав мочити, а вийде зараз навпаки. Доведе він мене до того намету – а мене там хто впізнає? І почнуть катувати...
Підійшли. На наметі напис "Горлівка" – довкола жіночки стоять, співають, горло деруть.
– Я вам вашого хлопця привів. Заблукав він! – каже мій конвоїр.
Баби співати припинили. Одна радісно так:
– Синку!
Кароче: мамка моя. Стоїть серед них, співає. Її хлібом не годуй, а дай поспівати".
1 згоден 4 не згодні
Коментарі до відгуку