"1+1"
"1+1" - общенациональный украиноязычный телеканал, один из лидеров отечественного телепроизводства и самых любимых телеканалов украинских зрителей.
Канал "1+1" вышел в эфир в сентябре 1995 года. С 1997 года "1+1" осуществляет вещание на Втором общенациональном канале украинского телевидения согласно лицензии Национального совета Украины по вопросам телевидения и радиовещания. С 30 июля... детальніше
Канал "1+1" вышел в эфир в сентябре 1995 года. С 1997 года "1+1" осуществляет вещание на Втором общенациональном канале украинского телевидения согласно лицензии Национального совета Украины по вопросам телевидения и радиовещания. С 30 июля... детальніше
Телеканали
радио тысячи холмов... - Відгуки про "1+1"
Стверджується, що бізнесмен Фелісьєн Кабуга[en] брав активну участь у створенні і фінансуванні RTLMC, а також подібного за напрямом часопису Kangura[6][7]. У 1993 році на нараді зі збору коштів для RTLMC, організованому Національним республіканським рухом за демократію і розвиток (очолюваним президентом Габ'яріманою), Фелісьєн Кабуга нібито публічно визначив мету RTLMC як захист екстремістської ідеології «Сила хуту»[8].
Вважається, що станція використовувала у своїй діяльності глибоку ворожість і забобони, властиві на той час багатьом хуту. Риторика ненависті транслювалася поряд з витонченим гумором і популярною музикою Заїру. Тутсі часто називалися «тарганами» (приклад: «Ви [тутсі] — таргани! Ми вб'ємо вас!»).
Критики стверджують, що уряд Руанди сприяв створенню RTLMC як «радіо ненависті», щоб обійти свої зобов'язання щодо заборони «шкідливої радіопропаганди», проголошені у Дар-ес-Саламському спільному комюніке в ООН у березні 1993 року[1]. Проте, директор RTLMC Фердинанд Нахімана стверджував, що станція була заснована, перш за все, для протидії пропаганді з боку Радіо Махабура, яке належало опозиційному Руандійському патріотичному фронту.
У січні 1994 року станція передала повідомлення з жорсткою критикою командира UNAMIR Ромео Даллера за нездатність запобігти вбивству близько 50 осіб у демілітаризованій зоні ООН[9]
Після того, як 6 квітня 1994 року був збитий приватний літак президента Габ'ярімани, RTLMC приєдналося до хору голосів, що звинуватили у катастрофі повстанців тутсі, й оголосила заклик до «останньої війни», щоб знищити тутсі. Кодовим словом було «вирубати високі дерева»[5]. Відразу після аварії RTLMC заграло класичну музику.
Під час Геноциду
Упродовж геноциду RTLMC розпалювало ненависть і насильство по відношенню до тутсі; хуту, які були за мирну угоду; хуту, які одружилися на тутсі; виступало за знищення всіх тутсі в Руанді. По радіо часто грали музику етнічного хуту Саймона Бікінді. У нього було дві пісні, Bene Sebahinzi (Сини батька фермерів) та Nanga Abahutu (Я ненавиджу хуту), які згодом були інтерпретовані як такі, що розпалюють ненависть і підбурюють до геноциду[10].
У 1994 році, вже після різанини, перші працівники з надання допомоги на місці події повідомили, що бачили сотні ледь одягнених тутсі, які бігли зі своїх сіл, притиснувши до вух транзисторні радіоприймачі[11].
Упродовж того, як розгортався геноцид, військові Сполучених Штатів розробили план глушіння передач RTLMC, але це так і не було реалізовано через дорожнечу операції і правові наслідки втручання в суверенітет Руанди[12].
Коли французькі війська увійшли в Руанду під час операції «Бірюза»[en], яка декларативно призначалася для забезпечення безпекової зони біженцям від геноциду, RTLMC випустило трансляцію з Гісеньї[en] з такими словами: «Жінки хуту, йдіть вимийтеся, одягніть гарні сукні для зустрічі наших французьких союзників. Жінки тутсі мертві, тому ви матимете шанс»[13].
Коли в липні армія Руандійського патріотичного фронту з тутсі на чолі здобула контроль над країною, RTLMC втекло разом із біженцями хуту до Заїру, прихопивши з собою мобільне обладнання.
Дії Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді проти RTLMC розпочалися 23 жовтня 2000 року. Під час його діяльності відповідачами були як співробітники «Вільного радіо тисячі пагорбів», так і головний редактор часопису Kangura Хасан Нґезі, який поділяв погляди керівництва RTLM.
Трибунал ООН в Аруші
Суд Gacaca
Конкретними підрахунками впливу радіо на різанину між тутсі та хуту зайнявся доцент-економіст Гарвардського університету Девід Янаґізава-Дротт[18]. Ґрунтуючись на фізичних законах поширення радіохвиль, він вивів наступну формулу. Оскільки в розпорядженні RTLM було два передавача — один в Кігалі, другий на гірському піку Муе, а Руанда геть уся покрита горами, то вони (гори) перекривають шлях радіосигналу. Тому в деяких селищах немає прийому, або ж покриття часткове. За допомогою карти рельєфу учений розрахував рівень сигналу в кожній точці країни. Виходячи з даних, скільки саме людей у кожному селищі було засуджено за геноцид, він виявив, що в зоні впевненого прийому радіо їх число було набагато більше, ніж у тих місцях, де сигналу не було. Таким чином, економіст публічно довів уплив радіопропаганди на виникнення різанини між тутсі та хуту[19].
19 серпня 2003 року трибуналу в Аруші було запропоновано засудити лідерів RTLMC Фердинанда Нахіману і Жана Боско Барайяґвізу до довічного ув'язнення. Їм були пред'явлені звинувачення в геноциді, підбурюванні до геноциду, і злочинах проти людяності як до, так і в період ворожнечі 1994 року.
3 грудня 2003 року суд визнав усіх трьох підсудних винними і засудив Нахіману і Нґезі до довічного ув'язнення, а Барайяґвізу до позбавлення волі строком на 35 років. Рішення апеляції, опубліковане 27 листопада 2007 року, скоротило терміни ув'язнення для всіх трьох — Нахімана отримує 30 років, Барайяґвіза — 32 і Нґезі — 35, при чому суд змінив обвинувачення за деякими пунктами[20][21].
Диктор RTLMC Валері Бемерікі втекла до Заїру, проте у 1999 її було заарештовано, а 14 грудня 2009 року вона була засуджена в Руанді громадським судом Gacaca[en] до довічного ув'язнення за участь у розпалюванні актів геноциду[17].
1 згоден
відгук
Коментарі до відгуку